Англійський чай – світовий бренд, відомі сорти люблять і в інших країнах, хоча чайні кущі на острові не ростуть через надто холодний та дощовий клімат. Чайний бум почався в колоніальну епоху, коли заварку в країну завозили з Індії та Цейлону.
Продовжуючи слідувати ступами історії чаю не можна не згадати Англію, єдину європейську країну, де склалася своя унікальна традиція англійського чаювання, зі своїми порядками та правилами. Словосполучення “Англійський чай” для багатьох асоціюється з якістю, аристократизмом, вищим суспільством. Практично кожен, кого запитають “які асоціації у Вас виникають із Англією?” відповість “five o’clock” або “Англійський сніданок” для України. Як чаю вдалося зайняти таку позицію у культурі Англії? Якою була історична хода чаю на батьківщині Шекспіра? Думаю, чи цікаво буде розглянути історію чаю в Англії у форматі хронології?
Англія була європейським першовідкривачем чаю. Спершу була Португалія, потім Голландія, і лише завдяки другій Великобританія дізналася про цей чудовий напій. Спочатку, в Англії чай називали «ча» — відповідно до того китайського порту, де англійські купці купували товар, у порту Кантон. Сучасна назва «тей» з’явилася дещо пізніше, у зв’язку зі зміною регіону закупівель, коли його почали закуповувати в Амої. Там слово «чай» вимовляють як T’e (докладніше про вимову ієрогліф «чай»). Незважаючи на ранні згадки, чай не привозили до Європи до наступного століття.
Поява чаю в Англії
Саме тоді, починаючи з 1662 року, англійський чай стає модним напоєм аристократів. І не обійшлося тут без романтичної історії та гарної жінки. Катарина Браганська, португальська принцеса, дружина англійського короля Карла II дуже любила пити чай, і прищепила це кохання придворним чинам. Раз вже сама королева відмовилася від вина на користь чаю, світська еліта, лорди і леді наслідували її приклад, і незабаром, чаювання стало дуже популярне у вищих колах Англії, відтісняючи при цьому традиційний ель.
Дізнавшись про переваги королівської сім’ї, англійська Ост-Індська компанія, щоб отримати розташування Його Величності, протягом двох років 1664-1666 рр., як презент доставляла до двору штучні партії чаю з Європи. Це був весь чай Англії до 1668 року. Тільки з 1669 року це ж акціонерне товариство отримало монополію на торговельний оборот чаю і стало постачати його в Англію, сприяючи поширенню напою.
На самому початку своєї історії англійський чай заповнив лише аптеки та кавові будинки (coffee houses) Великобританії. А потім, ближче до кінця 17 століття, завоювавши серця багатьох гурманів, каву та чай перебралися і до приватної власності. Чай був присутній за найнебезпечніших ризикованих угод, любовних інтриг, кави хауси перетворювалися на закриті клуби для чоловіків. Один із таких клубів, кавовий будинок Едварда Ллойда, став початком організації знаменитої страхової компанії Lloyds of London.
ВИХІД ЧА З ЗАКРИТИХ КЛУБІВ
І якби не темпераментна принцеса Катарина Браганська, чай був би виключно чоловічим напоєм, бо його пили лише у кав’ярнях, куди жінкам заборонявся вхід. Цьому став на заваді її особистий приклад. Вона змінила в Англії однобокий погляд на чай, як на медичний та цілющий засіб, легалізувала чаювання у світських колах.
Починаючи з 1685 року жодна аристократка не сумнівалася, що на літературному вечорі подадуть чай.
А через рік чай можна було купити на ринку, імпорт чаю був для Ост-Індської компанії частиною звичайної торгівлі. Попит на нього зростав, а коло шанувальників цього напою розширювалося, що призвело до необхідності збільшення його поставок з Азії.
Англійський чай – імпорт та магазини
1717 знаменний для Лондона тим, що саме тоді з’явився довгоочікуваний перший магазин чаю під назвою «Золотий лев», там чаювати могли як чоловіки, так і жінки.
А через три роки в історії сталася подія, яка ще сприяла закріпленню чайної традиції в Англії. Для того, щоб зміцнити та розвинути місцеве виробництво, англійський парламент наклав заборону на ввезення текстильних виробів. Але торговці шовком не розгубилися і в короткий час організували свою працю з імпорту чаю. Інтерес до чаю зростав у міру того, як цей напій ставав доступнішим. Ось уже ширші верстви населення могли собі дозволити чайничати.
На ринку чай завоював лідерство, активізувалася торгівля, спеціально для постачання чаю було створено прямий канал Кантон-Британія. Встановились стабільні ціни на чай. Чай виграв конкуренцію з кавою.
Дедалі більше імпортованого чаю заповнювало Англію у першій половині 18 століття. За деякими даними, за п’ятдесят років, з 1650 до 1700 року, до Британії було ввезено близько 1816 500 фунтів чаю.
А в 1750-ті роки, легальні поставки чаю в Англію становили вже мільйони, цифри сягали сорока мільйонів фунтів. Поряд із легальною торгівлею, з’явилися контрабандисти, які ввозили в країну неякісний чай, підмішуючи пісок та тирсу. У 1725 році контрабандні поставки чаю за кількістю ввезеного і продаваного товару навряд чи поступалися офіційному постачальнику. Але, незважаючи на високу ймовірність покупки неякісного чаю, він все одно користувався популярністю, люди купували та пили чай
Імпорт англійського чаю був обмежений, а у Шрі-Ланці його ще не вирощували. На людину на рік припадало близько 3-х фунтів чаю (близько 1,3 кг). Але з 1840-х його споживання різко зростало, адже в історію англійського чаю увійшов знаменитий five o’clock завдяки герцогині Ганні Бедфордській.
Проривом у світовому обороті чаю стало створення Сполученими штатами Америки судів-кліперів, які вперше у 1830-ті роки підкорили своєю швидкістю та надійністю води світового океану. Саме вони були найпоширенішим засобом транспортування чаю з 1840-х рр., коли економічні відносини Китаю та Англії знову поновилися. Кліперам потрібно було наполовину менше часу, щоб дістатися Китаю і повернутися назад, це значно скорочувало витрати на транспортування.
Кліпери зробили свій внесок в історію чаю завдяки значному зниженню цін на нього, тепер чай став не лише привілеєм багатіїв, а й нижчих станів. З 1869 відкрився новий транспортний шлях – Суецький канал, який ці транспортні засоби легко освоїли. Кліпери були незамінними до кінця 1880-х. Масове споживання чаю та його доступність створювала потребу у конкуренції у торговців, найчастіше англійці влаштовували гонки кліперів, чим спонукали виправдане прагнення швидшої та якісної роботі.
Торговці англійським чаєм пустили у хід уяву та почали створювати нові аромати. З метою отримати новий насичений смак та неповторний аромат, чаєторгівці змішували різні сорти чаю, зібрані у різних регіонах. Так із 1870 року створювалися нові чайні купажі. Це призвело до того, що ринок чаю розширив свої можливості, тепер чай можна було вибирати, виходячи з власних уподобань і смаку. Мита на ввезення чаю знизилися, відповідно чай став ще доступнішим. З другої половини 80-х років, коли чай почали постачати із Цейлону, ціни ще більше впали.
Починаючи з 1938 року, споживання чаю становило 96,11 фунтів на людину (понад 40 кг!!!), чай на той час міцно закріпився біля Англії, соціальній та культурних традиціях англійців. Англія стала “європейською батьківщиною чаю”.
